Сашка Алієва ніколи ніде ніхто не розумів. Ніяк ніхто не міг допетрати, шо тому матолку ходить по голові. Де він не грав, вічно були в него якісь гризоти і ніде го не приймали за свого. Найбільше то його бештали кібіце, бо він вічно любив шось таке в пресі ляпнути, же на жадну голову не налазило. А раз то навіть моцно обшлякував журналістку в прямім ефіру. Але часто му то всьо вибачали, бо мали го троха за мишіґіне. Шо візьмеш з хлопа, який не знає якого пашпорта має, чи то українського чи москальського, чи може навіть два на раз. Вічно він ся з тим путав.  А ше пувідали жи любив він тако троха цьмакати по різних непевних кнайпах  і же навіть бувало приходив зацьмаканий на тренування. То ясно багато чого пояснювало, але любові народної йому не додавало. Любив го і шанував йно Артем Мілевський, бо був його ліпшим кумпльом.

І тіко в минулім сезоні врешті до хлопа прийшло визнання і всенародна любов. В Винниках. Спочатку то виглядало як шось неймовірне, ну бо тако як бути чесними, то тєжко ся вірить, же хлопа з Хабаровська, який десь по сейфах ховає москальського пашпорта і хоч живе в Україні з штирнайцяти літ, а не вміє навіть “паляниця” вповісти, не то шо вже “пательня”, файно приймут і полюблят в Винниках. Але сталося, правдивий цуд! Хлоп розцвів як та мушкателька, брамки стріляє, паси роздає, дарма, же на аматорському рівні, але ж пре хлопу. І ми тепер, дякуючи інтерв’ю, яке презес Руху Винниківського дав galinfo, думаєм, же знаєм як той цуд стався. А вся штука в тому, же Сашко вже дуже давно хоріє на дуже тяжку хоробу. Хороба то є ше незнана, а того навіть назви ше немає, вже не говорячи за методу лікування. Нема і шпиталів ше таких, де би ту хоробу лікували. Хороба та полягає в тому, же хлопу дуже ся хоче співати, все і всюди. А як нема такої нагоди, то хлоп хєріє, і впадає в депресію. І ніц го втеди не тішит, ні фйолки на подвурку коло хати, ні пташки на деревах, ні дітиска в хаті разом з молодою жоною, ні навіть бальон. Жеби якось з тим ся бороти, ходив вічно Сашко до всяких кнайп з караоке і клюбів. А там му ясно всякі яндруси, як то кумпль Міля, наливали баюри і виходило то на зле, бо жаден тренер то не толєрував. Тренери не знали за його гризоту і тіко й вміли шо виписати мандат і заборонити ходити до кнайп. І натихмяст Алієв переставав грати. Навіть штрафні вже йому не виходили. І тіко як приїхав в “Рух”, то пан Козловський ся до него відніс, як до рідного сина, і врешті Сашко ся розчулив і як на сповіді оповів пану презесу за ту свою адикцію. Пан Козловський то всьо вислухав і взявся до діла. Наперед поїхав до Львова, зайшов до каждого клюбу і з каждим власником ся домовив, жеби Сашка ніде не впускали. Було то не легко, але десь який презент, десь оберхабка, своє діло зробили. А по тому зачав таку традицію в Винниках, же перед каждов гров вся команда йшла не до церкви, як то ся робе в Карпатах, а до його ресторану і там Сашкові дають мікрофона і він співає кіко йому влізе. Чи дозволяє пан Козловський пити там гурівку, того не знаєм, але певні який погар вина альбо гальбу пива, то в тому певні хлопакам вже не відмовляє. Пан презес пувідає, же ма доста відомих пісень в виконанню Сашка зафільмовано. І ми певні знаєм, яка в пісня в Сашка є улюблена. То зіхер є “Тіко ві Львові”!

Як ви нам не вірите, на шо ми не тримаєм зла, бо любимо тако часами троха прибрехати, то почитайте то інтерв’ю і самі побачите, як презес “Руху” порятував Сашка від тої злої хороби і зробив го заочно членом каждої винниківської родини.