Ну шо? На тому і всьо… Перше коло ся скінчило, Львів завалило снігом, вже бальона не поганяєш такво по газону, ну і, так би мовити, по футболу… Отакво зо два місяці будемо сиділи і кусали лікті, так нам буде кортіло глянути на наші рідненькі Карпати хоч би і їдним воком, але де там, вони будуть си кості гріли в бусурманів, бо хіба хто повіре, же вони на зборах там тренуют? Якось в остатні півтора роки то не дуже помітно було. Ну але най їм вже, най ся троха і погріют, остатні матчі показали же надлежиться їм троха і рекреації.

Ну а ми будем їли, пили і гулєли. Бо йдут свєта і вже якось не до футболу. Як такво наїшся якої кишки, ковбаски домашньої, полядвиці пурядної си вкусиш, вареників, голубців, куті врешті, а чи то тре було насамперед, пампухів з кисільом і такво маківником заїдаючи, штруделів всяких і пляцків яких на дорогу вхопиш, би було чим отуво на-коня закусити, а воно виходить, же то не в остатній раз, бо в того коня ше є копита, аж штири штуки, а на каждім копиті ше є по підкові, а ше потім є сідло, а ше вуздечка, і з тими словами, а бодай були Ви нам здорові, сідаєш знову за стіл, то де вже тут за футбол згадаєш, пувічте нам людоньки злоті? То вже певні же буде не до того.

А на Миколая? Хто би туво споминавсі за футбол як під подушков стіко всяких смаколиків: і тобі мандаринки, і тобі цукорки, і тобі чоколяда, а в когось, хто троха старший, то може і флєшка якого трунку файного, запашного, заокеанського, їдним словом одні такі файнюткі ліґумінки. То за такої фрайди панство за футбол згадає хіба як панським бахурам Миколайко вночі під подушку бальона положе, а вони як його найдут то в тій секунді всі шиби в серванті потовчуть, а разом з тим і ту флєшку з трунком заморським розіб’ють. Отоді Ви за футбол згадаєте, то вже напевно! Візьмете в ґраби прута, бахура малого перекинете через коліно, стєгнете ґачі і будете му згадували, як Карпати Іллічьовцю п’єть до їдного влетіли, а собі будете сти уявляли ніби то в Вас по черзі кожен наш матолок на коліні лежит і дупу наставив. Бо шо би сти не повідали, і як би не вчила таво сучасна наука, а та дитяча дупа тако деколи сама просе прута. І хоч пувідают, же в тих Бундесах і Британіях всяких за такевово і до цюпи можна втрафити, а шонайменше то дєцко ті відберут, то так нам наша діяспора переповідала, але як такво не даш раз-другий, то шляк го знає, шо з тих дітваків виросте. Пувідают, же в Еуропі тераз така мода, же хлопи з хлопами ся грають, то видно того, же в дитинстві мало по сраці діставали…

Але як такво будете йно лупили дітей і шлюс, то будут вони в Вас затуркані і такі, же тіні своєї будут ся бояли. Будут ся задекувати по кутках і шось си так тіхутко міркували і нагромаджували злість. І невідомо де ті думки заведуть, може і до криміналу. Того тре дітваків троха і вчити, доносити їм троха якусь науку. А для того тре жеби вчитель мав якусь клепку в калапітрі, а ше вмів то так файно і цікаво пояснити, бо діти, вони є діти, їм то найперше має бути цікаво, а вже потім корисно, бо як не буде цікаво то вони всі позасинають і квит. І то є ціле щастя, же найшлисьмо такого пана Костова, нам на радість, і же згодився він троха повчити наших матолків. Ми то вже думали, же вони тіко з-під прута годні грати, а виходить нє, можуть і по-доброму, лиш би тренер файний був. Ну і діти наші солодкі переобразилися, вже в першім матчу таке зачали робити, же аж нам сліпаки на лоба полізли. В дев’ятьох виграли в Таврії два до зера і навіть ся не задихали. Ноги правда ледве волочили після гри і якось так хтілось троха лягти перекимарити, але то було певні від адреналіну, але аж ніяк не від втоми. І з того часу хлопаки наші якось аж подорослішали чи шо, порозумнішали, дістали якесь почуття відповідальности. До того вони гасали по полю без жадної думки, як то стадо чи то гурт дітваків, а тепер якось так врешті з розумом зачали грати, не просто луплять де очі видять, а глянуть перше, хто де строїть, хто де біжить, а часом то вже навіть наперед знають, хто де буде в наступній хвилі. Не все їм виходило вигравати, бувало і на реміс грали, бувало і програвали, але з каждим матчем гра ставала всьо ліпша і ліпша. Такво обсервуєш матч і спокійно ті на серцю, знаєш, шо ше точно заб’ють. Востаннє таке було ше за Кононова.

А разом з тим і кожен по окрему почав ліпше грати. Згадали наші два Ігорка, Худоб’як і Ощипко, як кавалєрували і так ся розгуляли, же аж любо глянути було. От тіко Ощипко троха перебрав… Не дав ся на стримання… Скочив за тим бальоном і ся покалічив. Тепер мусе йти до шпиталю і кажут же надовго… Дай ті Біг, Ігорцю, здоровля і моцних ніг, бо вони в тебе такі ніби зо кришталю гірського, а мають бути як з джаліза.

Ну і ті з тих новіших не пасли задніх, і Даушвіллі, і Ксьонз, і Лукас, льотали як має бути, їдин відбирав, другий пасував, а третій стріляв брамки. І на славу, повімо Вам, настріляв той Лукас! Йде в тим менті третім в списку бомбардирів. Ну а Ксьонз, то той воґулє люксусовий павор. Де його не поставиш, всюди грає перша кляса, ніби все життя там грав. Любо глянути!

А ті зовсім нові, Штіліч і Кенія, то нема навіть слів таких, жеби вповісти як ми ся ними натішити не можем. Кенія то правда спершу був троха такий причмелений – тіко дістав бальона, відразу шнобельом в землю, як який ворел, шо пацюка зовидів, і пігнав, нікого не видить, нікого не чує. Але такво ближче до кінця першого кола, то троха му в голові просвітліло і зачав грати як то би й мав робити хлоп, шо колись грав за Шальке. Ну а Штіліч, то від першого матчу було видно же годен такого паса віддати же навіть той кому той пас адресується не повірить. Майстер на всі ноги до холєри!

А ше дуже потішив нас пан Костов, як тих зовсім малих наших бахурів, зачав до основи підпускати. Вони так спершу невпевнено, так ніби чогось ся встидали, але потім без церемоній показували на шо здатні. І шонайменше два то бардзо ся нам сподобали. Мова ту про брамкажа Ромця Мисака і лівого напасника Тараса Пучковського – маємо святе переконання же як будут швіцували і ніц дурного їм в голову не буде лізло то виростут нам на нових легенд! Але до того тре ше часу і споро праці!

Були правда і такі, шо не дуже тішили наше галицьке серце, а деяких то навіть далеко на лавку запхали, хоч вони і капітанами ся рахували. Бути капітаном – то є великий гонор, часами такий великий, же навіть грати нема коли, тіко такво сидиш на лавці і обсервуєш, як хлопаки потіют. Андрійця Ткачука той гонор видно з головою накрив… Але й обронці наші з брамкажем в купі грали не найліпше. Напускали ми тих брамок як дурний в торбу… А якби не то, то були бись ми значно вище в табелі, бо по забитих ми серед тих перших.

Але то не тіко в обронцях наших вся штука, доклались до того ше добре ті паяци зі свистульками. Так нас не взлюбили з перших матчів же аж шість червоних карток нам вліпили, а деколи то навіть по дві за матч демонстрували, ніби ті картки їх за яя в кишенях кусали чи яка холєра? І повімо панству, же не все то було заслужено… Троха навіть аж злість брала часами, і нас, і хлопаків, а Місько Кополовець, то навіть чесно так всьому світу вповів, за шо дістав мандат, і то такий, же певні ніде тепер на вакації далі Ужгорода не поїде… А шкода, бо ніде ж не збрехав хлоп… Чи то є дійсно випадок, як божиться пан Коліна, чи то хтось Карпати просто гноїть, того ми не знаємо, але як Карпати, не дай Боже вилетять, то споро файних футболістів можуть си накупити наші гранди і то бардзо таньо…

Ну і так ся стало, же хоч і грали люкс, а принаймні ту другу полову першого кола, а всьо їдно тіко штирнайцяте місце в табелі, і нема на то ради. Але як з другого боку ся подивити, то тіко одинайцять пунктів нам до п’єтої позиції, та й в кубку ми ся залишили. А тому нема шо дуже банувати, а тре добре ся наїсти куті, набратись того святого духа і в бій! Маєм ше цілих дванадцять ігор аби наверстати то всьо шо загубили в чемпіонаті. Ну а кубок? А кубок то ся навіть не обговорює! Кубок – Львову!!! І най нам Біг в тому помагає!