За чим Маркевич до Львова на Новий рік їздив?

Трафилась нам першого січня, на Новий рік, така історія в “Старій грушці”. В годині так другій по обіді зайшов до кнайпи елєґансько вбраний чоловік років шістдесяти, при краватці, в троха помнєтім костюмі і з кислим писком. Ніхто в кнайпі не звернув на него особливої уваги, бо каждий був зайнятий своїми справами і своїм власним похміллям. Та й, як вже бути зовсім чесним, то не так багато люду було в той час в “Старій Грушці”, тіко ті в кого фестини пройшли альбо дуже файно, альбо дуже зле. Навіть кельнер Ромцьо не дуже ся на него дивив, хлоп спав нині може яких дві години і мав далеко в дупі і той цілий новий рік, і клієнтів, і всьо на світі, міг думати тіко про ліжко, ну альбо хоча би який старий пошарпаний фотель. Елєґансько вбраний, але троха фунястий, чоловік підійшов до барної ляди і мовив:

- Синку, а налий но мені 100 грам Закарпатського.

- Не маєм Закарпатського, прошу пана, всьо мені випили за ніч ті хіруси. Лишивсі тіки той дорогий, “Карпати”. Більше ніц нема… – промовив Ромцьо винувато, так ніби сі вибачав за тих всіх пияків.

- Ай, най вже буде, – мовив чоловік троха роздратовано, – неси ті “Карпати”. Знаєм, як вони той коньяк розливають. Всьо з їдної бочки, тіко етікетки міняють. І продають потім “Закарпатський” в три рази дорожче паразити. Але то таке…

Ромцьо вже був хтів йти за флєшкою, але ті остатні три слова го спинили. Серце му шарпнулось, брови полізли догори, сліпаки ся нагло широко відкрили, аж му шось в них кольнуло. Він, затамувавши подих, повільно повернув каляпітру до свого гостя. І нараз вуста му ся розтєгнули в широкім усміху а ідеально білі зуби навіть на якусь мить засліпили елєґансько вбраного чоловіка, так же той мусів ґрабою си затуляти. Сон і втома в Ромця зникли як ніби їх ніколи й не було, а очі ся світили так, ніби до него вдруге за свєта прийшов Святий Миколай. Він не вірив своєму щастю, перед  ним сидів при ляді Мирон Маркевич і фафрав си далі шось під ніс за ті коньяки.

- Пане Мироне, невже то Ви? – врешті видусив з себе Ромцю, і власне вчасно, бо чоловік вже зачинав думати, же той кельнер троха мишіґіне

- Ну я, – фиркнув Маркевич, – то ти несеш той коньяк до хулєри, чи як?

Ромцьо аж підскочив.

- Вже біжу, Ви не встигнете і оком моргнути.

Пан Мирон на то тіко закотив сліпаки і скривив варґи.

- Прошу пана, – за мить мовив Ромцьо підсунувши гостю келих коньяку, – то задурно, за кошт кнайпи. Ви би знали, який то є защит мати вас в нашій кнайпі!

- Дякую, – буркнув пан Мирон, але ся посміхнув, надпив трохи коньяка і вже троха веселіше промовив – Щасливого нового року!

- І вам, пане Мирку, і вам, – втішився Ромцьо, – а повічте но мені пане Мирку, а як Ви втрапили до нас до кнайпи тако серед дня на перше січня?

- А то ви мені тут не раді? Ну то я можу піти, – зробив вигляд Маркевич же ся образив.

- Та де, та де, пане Мирку, шо ви таке  кажете? – троха запанікував Ромцьо, – дуже ся вам тішим, але, я вам пувім, то є троха несподівано зовидіти самого Маркевича отако при моїй ляді. Я про таке навіть мріяти би боявсі. – “самого Маркевича” Ромцьо промовив троха голосніше і якось навіть тако троха з помпою, аби всі то почули і оцінили, бо “Під Старов Грушков” – то не якийсь вам гендель зацофаний, то є порядна кнайпа. Тіко він то повів, натихмяст кілька завсідників відірвали свої писки від гальб і повернули голови в сторону барної ляди.

- Та я просто тут недалечко мав здибанку робочу і троха вони мене вкурвили, то я зайшов сюди вспокоїти собі троха нерви, бо як приїду такий додому, то дружина мене відразу до шпиталю відправить, – мовив він і поглянув на зегар, – але вже буду мусів скоро їхати до Винник.

- Поїдете, поїдете, але спершу мусите випити з нами, пане Мирку, за ті свята, коли ше така оказія буде випити по келішку з таким славним тренером? Ромцю, а ну онови пану Миркові, бо в нього там самі сльози.

То був Любко Кльоцок. Він підійшов з-заду, вперіщив пана Мирка ґрабою по плечах і сів поряд при барній ляді. Пан Мирко спочатку аж ся скурчив і втиснув голову в плечі, але як зобачив як Любко ся сміє, то троха ся розслабив. Любко то був хлоп моцний, мав два метри росту і майже стіко в плечах. Лабегу мав як голова пана Мирка, мав заледве сорок літ, а випити міг ціле подевко смаги і ніц му не було. Пан Кльоцок був постерунковим, але всі го дуже любили, бо був дуже добрим і ніґди нікого не тєгнув до цюпи за так. Як лапав якого яндруса, то наперед брав го до кнайпи і за пивом слухав, шо той має до оповідання, а вже тоді думав, шо з ним робити. Який би курвий син му не попався він всім давав шансу. Але не дай Боже би тобі встрелило в голову тікати від Любка, один матолок якось  спробував, то потім в шпиталю провів більше часу ніж в цюпі.

- То повічте нам, пане Мирку, шо то була за така здибанка, кажіт чесно як є, приїхали з’юхтити нам яке наше молоде даруваннє? – запитав Любко з посмішкою, але якось так, же не відповісти ніяк не можна було. Було шось троха страшне в його голосі.

- Троха так, а троха нє, – невпевнено профафрав Маркевич. Він ся сумнівав, шо йому робити, чи говорити, чи нє, і кіко говорити. Він троха ся бояв, же і так і так може дістати в писок. Але глянув в усміхнене обличчя Ромця, в його щирі і добрі очі, надпив дармового коньяка, і стало му так затишно в “Старій Грушці”, же постановив він розказати всьо як було, а чого і нє? І розказав, час до часу обережно поглядаючи на Любка і його лаписька, але той ся тіко посміхав, жльопав пиво і слухав троха з інтересом, а троха з недовірою.

Як виявилось приїхав пан Мирон до Львова першого січня здибатись з Ігорцьом Худоб’яком, аби запросити го до Дніпра. Дуже би пасував му такий футболіст до його команди, бо в тім моменті ніхто не годен якось зліпити ту гру Дніпра до купи. Рулько Ротань сам ся не справляє, з Даніла то є паяц, а не футболіст, Безуса футбол вже не інтересує, тіко ходит по полю і в дупі ся шпортає, а грою Ігорця, то Мирко вже давно ся захоплює, ше як в Металісті був, то хтів го вкупити, але Димінський стіко форси хтів за Ігорця, же Ярославський тіко пальцем біля скроні покрутив. А тепер як в Ігорка скінчився контракт, то пан Мирон натихмяст полетів до Львова, бо як він то бачить, тіко Ігорко зі своїм світлим розумом, своїм баченням поля, своїм пасом, своїм настроєм і бажанням може порятувати Дніпро. Повідав Мирко, же летів він до Львова з великими сподіваннями, але після тотої здибанки опустили го троха з небес на землю. Так же аж мусів йти пити коньяк. Повів му Ігорцьо, же він би і хтів пограти за Дніпро і же то зовсім інакше ніж колись було в Металіст переходити, бо за Металіст львівські кібіце його би проклєли, але має кілька інших файних оферт і зара він власне децидує, де йому би більше пасувало континувати го кар’єру. І то є не тіки його децизія, а також мусить ся рахувати і з жоною і з двома дітисками. Хто го запрошує? Ну то є насамперед Севійя, в них там Банеґа дуже любит си якусь контузію зафасувати і не мают вони ким го замінити. І власне на ту позицію хтіли би Ігорця, до того ж він українець, знає Ґєника, і йому не треба би було багато часу на адаптацію. То є певні в тим моменті найліпша оферта. Ше кличут в Лестер, вони там, курча беля, таке зачали творити в Прем’єр Лізі, же самі ся троха злякали, і мусят зараз троха поповнити склад, бо бракне їм футболістів. Але там певні не дістане робочу візу, бо бракує му ігор за збірну. Ше кличе Штутгарт, але Штутгарт зара кличе всіх, в них там паніка сі зачала, от навіть Кравця взяли. То є троха непевний варіант. Бенфіка виходила на контакт, але толком ніц ше не заоферувала. Ну і ше є кілька середняків з італійської і французької ліг. Казав шось агент за Фіорентину, то би була перша кляса, але вони тіко казали, же подумают. Ну най думают, аби потім не плакали. За бельгійську лігу, то Ігорцьо вже навіть мовчить. В Росії там оферують купу форси, але ясно то ся навіть не дискутує, москалі йдуть в сраку. Ну врешті решт то всі вже чули, же Карпати планують купити якісь таємничі німецькі інвестори і навіть повідают, же будут ставили завдання пробиватись в Ліґу Чемпіонів. Якби так сі стало, то Ігорцьо би певно ся лишив в Карпатах, бо Львів то є для него рідний дім і так направду, то ніде не хоче звідси їхати. Вислухав то всь пан Мирон і пішов в “Стару Грушку”, перспектива мати Ігорця в Дніпрі рочинилася в повітру і та як би її не було. Мирко був на себе дуже злий, же намріяв си всякі бздури…

Як чесно вповісти, то не знаєм до кінця чи то правда чи нє, бо самих нас там не було, оповів нам то Василько Ґавдзюх, а Василько – то не все є надійним джерелом інформації. Часами він не пам’ятає шо сі вчора стрєсло і як він на ранок проснувся на лавці в львівськім метро. Та й пувідают люди же пан Маркевич святкував той Новий рік з паном Ярославським і було то не ві Львові і троха є неясно як то би він мав встигнути на здибанку з Ігорцьом. Але то таке…