19 червня року Божого 2011ого наша молодіжка влетіла іспанцям 3:0, і вилетіла з молодіжного чемпіонату Європи так ніби там і не була, набравши в групі аж один пункт і забивши аж цілий один гол. І коли наші футбольори сиділи в роздягалці повісивши голову, хтось дзвонив мамі і просив наліпити на завтра вареників і слухав у відповідь, же вареники тре заслужити, а хтось такво тихенько під лавкою заливав своє горе з фляги, то пан Стефцьо і пан Зеник сиділи в кнайпі “Під Старов Грушков” і то всьо діло обговорювали

– Ну і шо пане Стефцю, — мовив пан Зеник потягуючи пиво, — де та Ваша хвальона молодіжка? Так мені ше тиждень тому на тому самому місці її розхвалювали! І шо з того вийшло? Цілий пшик? Той остатній матч з гішпанцями, то взагалі встидно було ся дивити –

Олько – хлопчик наш золотий

возили нас як мокру шмату по підлозі…

– Та пане Зеню, шо тут повідати? — сумно відповів пан Стефцьо, — знаєте як вони мене розстроїли? Я навіть їсти не хтів! Ганя мої улюблені голубці накрутила, а мені, курди, ну ні холєри в писок не лізло… І ніби і чекати вже не було на шо після тотих перших двох матчів, в всьо їдно якось так зле на душі було. Знаєте в грудях такво стисне і не пускає… І знаєте, шо найгірше? То, же хлопці в нас хоч куди! Кожен окремо не згірша за будь-якого гішпанця. Чого тіко наш Олько вартий, а він навіть не все там в основі грає. Але як команда, то вони якісь вже зовсім матолки…

– Ну то Ви говоріт далі, пане Стефцю, говоріт, чого ся спинили? — хитро зиркнув на пана Стефця пан Зеник, — давайте: кажіть, шановний мій пане Зенику, Ви собі не уявляєте як я ся помиляв, як такво зо два місяці тому доказував, же Яковенко, то був би прекрасний варіант для головної збірної. А ше кажіть, як Ви ся тєжко вибачєєте, за ту цілісіньку годину, яку я був змушений вас слухати про то, який з нього файний тренер і як він файно гру молодіжці поставив. Тоді вас було не спинити ніякою силою. Давайте, я слухаю, — і пан Зеник підморгнув.

– Добре вже Вам, добре. Ну троха видно недодивився я до того Яковенка… То шо тепер? Сісти і роззутись? Не маєте Ви Бога в серці: наша збірна просрала всь, шо могла, а вам би тіко з мене понасміхатись… Хіба ж то по-людськи?

І хоч певно пан Стефцьо мав рацію, же то зовсім не по-людськи, але пану Зенику від тих слів тіки смішніше стало… Та бо ліпше вже сміятись, ніж згадувати гру наших збірних…