Хватило нашим хлопакам совісти аби виграти у Ворошиловградської Зорі на рідному стадіоні. Врешті принесли троха свята в наші, повічмо щиро, вже троха зневірені душі! Деякі кадри вже навіть ся почали бояти, же грати нам в пришлому сезоні в першій лізі. Но і то ся відобразило на стадіоні, на якому помежи сідалами гуляв вітер. Чи то зі зневіри, чи з розпачу, а може просто з елєментарної байтоли, але ніц люди не прийшли на стадіон. Та воно і ясно, бо здоровля не вічне, аби го так нещадно губити. А з нашими матолками, то самі всьо знаєте…

Но і даремно, бо хлопаки наші в неділю билися як правдиві леви! Видно було, же дуже є їм встид за то шо ся діяло в попередні матчах і дуже їм кортить то всьо поправити і троха піднятись в наших очах, а заразом і в табелі. Хоч гри якоїсь особливо файної і не було, але було споро бажання, а навіть би вповісти, пристрасті, в тому всьому шо вони робили, але власне за то ми їх і любимо, но нє? За ту жагу до гри і за той дух перемоги! За гру до кінця, коли більшість вже махнули на них рукою. То є наші Карпати, які ми любимо, і най би були такі все.

Тєжко було, нема де правди діти. Хоч і гасали хлопаки як зварйовані, і більше їх було всюди, і бальона в ногах тримали дві треті всего часу, а всьо їдно було тєжко. Бо так по правді то попереду ніц їм не виходило. Чи то так файно всьо перекривали гравці Зорі, чи то нашим хлопакам бракувало фантазії і дриґу, але ніц не могли вигадати перед карним майданчиком риваля. Хіба як десь хтось взлоститься і попре сам на трьох-чотирьох, то ставало троха веселіше. Як ото Ігорцьо раз ледве не накрутив всю Зорю і не послав бальона в дальній кут. А інакше ніяк. Видно то незмірне бажання, так їм вирувало по тілу, шо аж через верх било. Так сильно хтіли, шо аж не могли. Так часами буває…

Ну але в тій ситуації на поміч прийшли кутові і штрафні удари. Троха знагла, бо давно ми вже не виділи жеби наші хлопаки так файно використовували стандарти. Навіть не сподівались, же вони того колись навчаться. Але видно, файно цвічили то діло остатньо і то дало результат. Но і певно могли якось троха втихомирити свої емоції в ті моменти і послати бальона куди тре. Так було в першім голі, коли бальон файно вильондовав на каляпітрі Пластуна, і той файнютко го скерував до брамки. Повімо Вам, шановне панство, же Пластун бардзо добре списується в тих атакувальних акціях. Навіть злапали себе на думці, же ліпше би він грав в центрі нападу ніж Гладкий, бо той вічно десь замріється і ніде не вспіває… Але в тим менті про то навіть говорити страшно, бо як забрати Пластуна з дефенсиви, то лишилось би хіба хреститись…

Но, а друга брамка, то правдивий кавалок штуки. Олезьо Голодюк, хлопчик наш золотий, так вперіщив того бальона зі штрафного, же неозброєним оком тєжко було навіть зовидіти як той пролетів. Хвала Богу, же не поцілив в стінку, бо певні послав би когось на той світ. Но і на щастя брамкаж ся не дотєгнув. І “на щастя” не тому, шо брамки би не було, брамка би була навіть якби там бетонна стіна стояла, а тому шо лишився з цілою рукою. Але брамкаж не мав шанс, бо поза тим же то було моцно як хулєра, то  той бальон шей крутився як якась дзиґа і міняв керунок як зварйований. Їдним словом, попросту штука… Най би Олько так в каждім матчі творив.

Нема шо говорити, потішили нас хлопаки на Вербну Неділю. Тепер тіко дуже ше хочеться аби не засмутили вони нас в Страсну П’ятницю, аби ніц нам не затьмарило смаку паски, великоднього яйка і полядвиці, яка вже по ночах сниться і спати не дає!