І знову обісрались. Так же аж верхом з майток лізе. Ну то – нічого, то є навіть добре для газону на Арені Львів! Такі наші футбольори – самі топчуть, самі і удобрюють! Вівці самі натуральні! Але як нам, на милість Божу, дивитись на теє неподобство?
А починалось все так добре. Хлопаки вийшли на поле з таким бажанням з таким завзяттям, бальон льотав від ноги до ноги від футболіста до футболіста, Лукас гасав по всьому полю як ненормальний (ну а шо ви хтіли? Родина з Гішпанії приїхала подивитись чим то хлоп на чужині гроші заробляє, то хтів показати, же не плитку кладе, а в футбол грає), Ерік направо і наліво віддавав передачі, Андрійко Тлумак лапав все шо летіло, навіть якшо не в ворота, захисники просто не робили ніц злого. Все йшло як в найліпші часи і врешті стадійон зірвався репетуючи “ГОЛ!”. Ерік віддав, Лукас прийняв, пошпортався троха і рицьнув бальона повз воротаря Таврії. Але вже то вони ся тішили, побігли до фанів, показували які вони моцні. А фани шо? Повірили… Кивали “так-так, ви в нас моцні, біжіть, давіть татар”!  І ті побігли. Ше зо два могли забити в першому таймі, але певно не хтіли, подумали най гості підуть відпочинуть, бо то шось негостинно виглядає. Але вже на початку другого тайму таки влупили другого і… Вспокоїлись… Знаєте, як ото в американських бойовиках, коли поганий герой вже тримає пістоля біля скроні хорошого і читає му моралі, який той дурний же добру служить, а хороший герой йно ся моле і згадує мамцю, дітей і малжонку, аж поки не допетрує же той фраєр так заговорився, же вклав пістоля в його руку…
Отак і тут було. А тим “фраєром” виявились Карпати. Ше до 60єтої хвилини вони бігали, могли і третій забити, але фраєр Місьо рішив певні, же то вони проти якого інтернату грають і захтів обмотати весь зеспул і як то часто буває в таких оказіях – зашпортав си в своїх ногах. А міг віддати наліво, але де там, фраєр є фраєр. Ну а потім Влодзьо Шаран теж ся відзначив, так ся зачудував тою грою і своєю командою, же поміняв опорного пізахисника Даушвіллі на атакувального Ксьонза, бо фраєри не захищаються, фраєри йно атакують, нє? Хвилини не пройшло і Лукас влупив когось з “Таврії” по ногах в своєму штрафному, просто так, аби знали, видно вирішив родині показати же він тут начальник. Пенальті і 2:1 – як Андрійко не стрибав, а все рівно не в той кут. Але то наших фраєрів ніяк не зачепило, вони далі си катали бальона взад-вперед, а як втрачали, то повільно вертались назад, бо шо, ті матолки всьо їдно нам таким файним не зуміють забити. І може б не зуміли, та Стефко поміг – бий своїх, жеби вороги ся бояли!
І тоді допєру, наші фраєри ся взлостили. Ви посміли рахунок зрівняти??? Та ми! Та вам! Та ми вас зара як мавпа газету! І полетіли всі вперед, без думки, без страху, без розуму. І вхопили третього… І вмерли… Бо футбол не для фраєрів, футбол для простих хлопак, які грають від свистка до свистка.
І шо тепер скаже Влодзьо? Шо тепер скажуть гравці? Як будуть ся дивили в очі львівському люду? Бо як співали Брати Гадюкіни: “львiвськi батяри нiгди не розбирали жид ти чи поляк, аби був не фраєр”…