Давно ми вже не писали нічого ані про пана Зеника, ані про пана Стефця, ані про то шо ся творе в кнайпі “Під Старов Грушков”. І було то навіть не тому, же ми не мали часу, чи не було оказії чи натхнення, а швидше тому, же ціла кнайпа запала в таку собі сплєчку, всіх схопила в свої ґраби і стиснула в моцних обіймах апатія, так же очі полізли на лоба, а язики всі попроковтували. Навіть такий майстер шось пооповідати як пан Стефцьо, сидів собі тихенько і тіко пускав кільця диму своєю файкою. Всім тре було троха часу аби відійти від того всього рейваху, шо відбувався остатньо в Карпатах. Всьо ся дуже поміняло і люди не були до того готові. Не було вже в команді Міся, не було Івана Мілошевіча, не було Ігорця… НЕ БУЛО ІГОРЦЯ!!! То вже не були ті їхні Карпати, закінчився цілий виток, ціла ера, чергова ера…Тепер тре було звикати і вчитись любити нову команду, а то не було так просто…

Але може власне з тої вистражданої перемоги над Шахтарем зачнеться шось нове? Тим хлопакам ше ясно тре добре ся постарати би полюбили їх так як Ігорця чи Міся, але може якраз в них то вийде. Поки вони не тішать нас грою, але видно, шо дуже ся старають і часами навіть фортуна є на їхньому боці. Не знаю як кого, а пана Зеника вони зробили в той день надзвичайно щасливим. Читайте про це в новій оповідці “Ложка меду в бочці дьогтю”.